Приглашаем всех творцов принять участие в конкурсе "Однажды 20 лет спустя" в честь юбилея ТТП!   

* * *

Герміона йшла, здригаючись всім тілом. Перед нею стояв той самий будинок – будинок Реддлів. Вони пройшли хатинку садівника. Згадка про смерть її власника наштовхнула на думку, що вийдуть живими не всі…
Двері відкрилися підозріло легко, що дуже не сподобалось Гаррі. Він чекав, що зараз доведеться добряче помучитись… В будинку було надзвичайно тихо. Звуки кроків заглушав товстий шар пилу на підлозі.
- Думаю, нам варто розділитись і перевірити перший поверх, - сказав чоловік справа від дівчини. Він відкинув капелюх і всі побачили численні шрами і чарівне око, що як божевільне вертілося в зіниці.
Вони обшукали всі кімнати, але не знайшли нічого підозрілого. Те саме було і в інших кімнатах. Залишався горище і підвал.
- Я, Герміона і Тонкс ідемо в підвал, Муді з Люпином – на вас горище. Швидко! – Не дивлячись на те, що слова були сказані сімнадцятирічним підлітком, всі одразу ж почали виконувати їх.
В підвалі було темно і незатишно, холод пробирав до кісток. Міоні здавалось, що за нею хтось слідкує. Вона повернулась. Позаду, звичайно, нікого не було. Приміщення було величезне, тож вони знов розділилися. Герміона пішла вліво. Підійшовши до старовинної шафи, вона відчула прилив невідомої енергії. Темної, сильної, спокусливої… Вона не могла відірватися від дивного металічного світла. Навіть щоб покликати допомогу. Дівчина повільно відкрила дверцята. На поличці лежала красива, крихка фарфорова чашка. «Чашка Пенелопи Гаффлпаф» - подумала Міона. Світло кликало її і, не в змозі нічого з собою вдіяти, дівчина зімкнула пальці на гладкій прохолодній поверхні.
Спалах, безліч спалахів пронеслися враз у підвалі. Герміона нічого не розуміла – крики, шум, про літаючі в кількох сантиметрах від неї промені заклять – все було якимось змазаним і неясним. І тут хтось з силою видер у неї з рук чашку. Очі прояснилися, дівчина побачила не менше десятка смертежерів, які билися з членами Ордену. Вона повернула голову і з жахом поглянула, хто ж забрав у неї горокракс. Спочатку вона не могла впізнати людину за маскою, але побачивши чорні, немов два глибокі тунелі, очі, злобно прошипіла:
- Ви! Ви – вбивця! Віддайте горокракс, Снейп!
Смертежер зняв маску. На лиці грала все та ж, така добре знайома Герміоні, усмішка.
- Для вас, Грейнджер, містер Снейп!
Дівчина полізла за своєю паличкою, але чоловік виявився швидшим:
- Екпеліармус! – Паличка вилетіла з рук хазяйки і опинилась у колишнього професора. Він стояв і дивився своїм холодним поглядом на Міону. Між брів залягла зморшка: він щось вирішував. А потім несподівано затулив їй рот долонею і різко притулив до стіни.
- Хочете вижити? Грайте! Підіграйте мені і я врятую вас і, можливо, ваших дружків. – Прошепотів на вухо Снейп.
Герміона була збентежена, не знала, що робити, але чомусь вірила його словам. Він прибрав долонь і дівчина тепер могла говорити.
- Навіщо вам це?
- Поки що не знаю. Я намагаюсь допомогти.
- Ви вже допомогли! Там, на Астрономічній вежі…
- Повторюю востаннє: або ви пристаєте на мою пропозицію, або я віддаю вас під обстріл проклять!
Гірше все одно не могло бути. Герміона це знала. Все одно вона помре…Так чом би не потягнути час!?
- Що я маю робити?

Герміона і Снейп йшли по пустому коридору. Він розповідав план дій. Вона всього-на-всього мала зображати його наречену. Всього-на-всього! Але дороги назад не було, вона зробила свій вибір і тепер намагалась запам*ятати подробиці спільного минулого з Северусом. «Це було б смішно, якби не було так сумно» - подумала дівчина.
- Прийшли. – Тихо сказав чоловік і відкрив перед нею двері.
Зайшовши, Міона побачила Його. Це був Волдеморт. Він сидів в глибокому кріслі. Снейп низько поклонився, вона повторила його дії.
- Що це Северус? Ми не беремо полонених! – голос Темного Лорда був холодний, як повітря в тому підвалі.
- Вона не полонена. Вона моя наречена. – Герміона не переставала дивуватись – Снейп дійсно рятував її від смерті!
- Наречена? – здивовано Волдеморт – Чому ж ти не говорив про неї раніше, Северус?
- Вона була моїм таємним інформатором. Саме завдяки їй я і дізнався про сьогоднішні плани Понтера і доповів вам, мілорд!
Герміона захопилась тим, як Снейп бреше самому Темному Лорду! Потім її «наречений» почав розповідати, яка вона розумниця і як вона допомагала смертежерам. Волдеморт слухав уважно, не відводячи погляду від дівчини. Їй здавалось, він бачить її наскрізь…
- Северусе, вийди. Нам треба побалакати з міс Грейнджер наодинці.
Снейп повернувся і пішов до виходу, подивившись на Міону так, ніби говорячи: « Я зробив все, що міг». І це дійсно було так. Він зробив все можливе. Коли двері за ним зачинилися, Герміона відчула, що зникла остання надія на порятунок.
- Дозвольте, я створю вам крісло, міс? – з повітря з*явилось м*яке крісло, оббите зеленим оксамитом. Дівчина сіла. Темний Лорд продовжив:
- То це правда? Ви дійсно та, хто зумів завоювати серце самого Северуса Снейпа?
- Я на це сподіваюсь. – Вона вирішила вести гру до кінця.
- М-м-м…Герміона, (я сподіваюсь ви не проти, якщо я вам називатиму по імені?) ви маєте розуміти, що моя згода до вашого союзу буде діяти доти, доки Снейп буде добре виконувати свою роботу…
- При чому тут…
- При тому, що поки Северус щасливий з вами, він відмінно виконує свої завдання, а проблеми в сім*ї можуть вплинути на це виконання і тоді я буду змушений … як це… розмовляти з вами в іншому тоні.
- Це погроза, мілорд?
- Ні, моя мила! Це попередження тільки й усього!
Щоб він там не казав, звучало це, як погроза.
- Я зовсім забув правила етикету! У мене ж дама! Що ви бажаєте: чай, каву, вина?
Міона була так шокована, що не одразу зрозуміла смисл цих слів.
- Вина, будь ласка!
В повітрі з*явився підніс з пляшкою і двома келихами. Волдеморт взяв один, дівчина інший. Їй раптом прийшло в голову, що дуже мало людей можуть похвалитися тим, що пили вино з самим Темним Лордом!
- Ваші батьки – магли, чи не так? Хто вони? – Ось вона, хвора тема.
- Так, ви праві. Вони стоматологи.
- І де вони живуть?
- Невелике містечко не півночі від Лондона.
- Грейнджери…хм…Можете не хвилюватися, їх не троне ні один смертежер, поки ви з нами. – Герміона була шокована. Такого вона не чекала.
- Дякую.
- Нема за що! – Враження було, ніби він говорить про друбниці, а не про життя людей.
- Ви надзвичайно цікава особистість, міс Грейнджер! Магла, найкраща подружка Гаррі Поттера і раптом на боці Лорда Волдеморта – чому? Я б, звичайно, міг покопатися у вас в голові, але не хочу цього робити. Принципово.
- Любов – дивна штука, мілорд…
- Так, це непізнанна сила… Ой, щось засиділись ми. За дверима вас чекає наречений. До побачення.
- До побачення, сер.
Виходячи, вона почувалася розгублено і здивовано. Виходить, Снейп і правда її врятував…
Він стояв коло дверей. Як тільки Міона вийшла, полегшено зітхнув.
- Ні до чого тут стояти, підем.
Вони вийшли із сірого, насупленого зАмку.
- Спасибі вам, містер Снейп, без вас я б загинула. Але зараз я маю йти…
- Ви що здуріли, Грейнджер? – Чоловік сильно схопив дівчину за передпліччя.
- Поясніть про що ви, містер, і відпустіть мене, ви робите мні боляче!
Снейп не зважав на слова Міони:
- Я ризикував життям заради вашого порятунку і не дозволю вам усе зіпсувати!
- Що зіпсувати?
- Ви зараз же приїдете до мого маєтку і будете жити там, поки все не стане на свої місця. – Так ось чого він прагнув!Герміона знала, що не все так просто!
- Відпустіть мене, я не поїду!
Але було вже пізно. Вони явились у нього вдома…

- Я не збираюся тут залишатися! Випустіть мене! Негайно!
Герміона стояла посеред невеликої світлої кімнати з великими, майже до самої підлоги, вікнами. Справа стояло масивне ліжко зі стовбцями і балдахіном. Біля нього, по боках, дві тумбочки. Біля стіни напроти стояла висока шафа. Поряд висіло дзеркало. Коло одного з вікон стояв стіл. Вся кімната була заставлена вазами і маленькими керамічними фігурками. Снейп повільно ви чаклував собі крісло, велике і м’яке, і сів туди, дивлячись на дівчину.
- Що ви пропонуєте мені зробити?
- По-перше, віддайте мені мою паличку і відімкніть двері!
- Невже ви думали, що я так просто підкорюсь? – усміхнувся чоловік.
Дівчина схопила найближчу вазу і запустила нею в Северуса. Промахнулася. Ваза розбилась об стіну трохи правіше за нього. Статуетка летіла вже точно в Снейпа, але він непомітним рухом відкинув її в сторону. Міону вразила його майстерність, але зупинятись дівчина не збиралась. Ще кілька ваз розділили ту ж саму долю. У відчаї Герміона пригрозила:
- Якщо ви мене не відпустите, я вистрибну з вікна! І мене не зупине те, що я розіб’юсь! Все краще, аби не сидіти тут, з вами!
- Стрибайте. – Голос Снейпа залишався спокійним. – Стрибайте, чого стоїте?
Це була остання краплина. Міона розкрила вікно, стала на підвіконня. Подивилась востаннє на це ненависне їй лице і ступила в безодню…
Точніше, хотіла ступити. Якийсь невидимий бар’єр відмежував кімнату від вулиці. Дівчина здивовано поглянула на чоловіка. Той посміхався.
- Це захисна стіна. Вона стоїть на кожному з вікон цієї кімнати. Без палички вам ніяк не вибратись.
На Герміону найшла нова хвиля ярості. Снейп лише встав і спокійно вийшов з кімнати, зачинив за собою двері.
Він стояв, прислухаючись, що ж там коїться. Судячи з того, що звук розбитого фарфору зник, дівчина перебила усі вазочки і статуетки. Далі був звук тканини, що рветься – то були штори. Щось важке стукнулось об підлогу: вона опрокинула стіл. «Дзеркало!» - подумав Снейп і вмить почув, що воно вже розбите. «Ну ось і все…» Аж ні! Почувся ще один звук: скрегіт і звук чогось важкого. «Невже ліжко?» І в мить все стихло…
- Мені потрібно в ванну. – Залунав голос по ту сторону дверей.
- Кімната зліва. – Чоловік посміхнувся сам до себе і пішов. Він розумів, що даремно врятував її, що ще не раз про це пожалкує, але назад дороги не було. Северус і сам до кінця не зрозумів, навіщо допоміг цій надокучливій грифіндорці, та в глибині душі відчував, що робить все правильно. А Снейп ніколи не помиляється…
Він увійшов в свою кімнату на першому поверсі. «Цікаво, а чи витримає вона це? Все це життя? Чи не перейде на їх бік?» - ці думки ще довго не давали чоловікові заснути. Він дійсно цим переймався. Тим паче, що завтра на них чекав важкий день. Якщо він представив Герміону як свою наречену перед Темним Лордом, то він має представити її і перед усіма смертежерами…А це буде не так просто…

Снейп подивився у вікно. Сонце яскраво світило, зелений сад купався в його променях. Він вирішив піти перевірити, як там Герміона. Дійшовши до дверей, подумав, що краще буде постукати. Відповіді не було. Дівчина судячи з усього все ще спала…
Северус повільно відкрив двері і увійшов в кімнату. Там був справжній гармидер: по всій підлозі розкидані уламки колишніх статуеток і ваз, в кутку, під сонячними променями, яскраво вигравало розтрощене дзеркало. Стіл перевернутий, всі папірці валялись на підлозі. Красивий м’який килим прикрашала величезна чорнильна пляма. Штор не було, вони великою кучею лежали в попід стіною. Міона примудрилася навіть порвати балдахін, і він тепер неохайно звисав зі стовбців ліжка. Сама ж дівчина міцно спала на матраці, котрий сама ж і скинула з каркасу.
Снейп подивився на все це і між його брів залягла зморшка. Він плавно махнув паличкою. Вийшло майстерно: всі речі лагодилися, при цьому не видаючи ні звуку. Залишилось ліжко. Балдахін був цілий, треба було лише покласти на місце перину. Северус ще раз махнув паличкою і матрац разом з дівчиною піднялась у повітря. Коли він був уже на пів дорозі до ліжка, Міона щось промугикала уві сні і перевернулась на інший бік. В решті-решт Снейп привів кімнату до ладу. Йому треба було йти на службу, але він хотів і залишити звістку для Герміони. Тож Северус швидко написав їй листа і поклав його на тумбочку коло ліжка. Біля нього залишив і маленький дзвіночок. В останнє подивився на дівчину. Що не кажи, а вона була достатньо милою. Її густі вії мирно спочивали на рум’яних щоках, а в живописно розкиданому волоссі грало сонячне. Промінь уже майже дійшов до її очей, та Снейп вирішив, що їй треба ще поспати і тихо повів паличкою, щільніше закриваючи штори. Чоловік обвів поглядом напівтемну кімнату і вийшов в коридор…

* * *
Герміона посміхнулась крізь сон і потягнулася на ліжку. Вона не хотіла прокидатись. Їй наснилось, ніби вона літала і дівчина прагнула зберегти це приємне відчуття. І зовсім вона не бажала побачити розтрощену кімнату, яку залишила вчора в такому безладі. Та, відкрив очі, Міона не без подиву помітила, що все в кімнаті було цілим. Дівчина вдягнула халат і пішла до ванної. Трохи пізніше вона побачила листа, адресованого їй. Листа, звичайно, написав Снейп, більше нема кому. В ньому йшлося про те, що дівчина може покликати домашнього ельфа за допомогою дзвіночка, а також, щоб вона не нудьгувала, Северус залишив їй кілька книг з власної бібліотеки. Сам же хазяїн обіцяв повернутися до обіду.
Герміона була зла на нього і вирішила, що не буде їсти, але від спокуси полистати книжки втриматись не змогла. Дівчина взяла старовинний фоліант і, відчинив вікно, всілася з ним на підвіконня.
За читанням вона навіть не помітила, як Снейп явився коло огорожі дому. (На території маєтку являтися було неможливо). Вона все ще читала, коли він зайшов.
- Вас не вчили стукати, містер Снейп? – з презирством сказала Міона, насилу відірвавшись від книги.
- Я бачив з вулиці, що ви сидите у вікні, от ы вирішив, що можу зайти без запрошення. – Погляд його впав на дзвіночок, що лежав все в тому ж положенні, що і зранку. – Ви їли?
- Ні.
- Чому, дозвольте поцікавитись?
- Не хотіла, - почала брехати дівчина, але раптом в животі щось забурчало.
Снейп скривив свою фірмову усмішку і ви чаклував підніс з сандвічами.
- Поки поїжте це. До обіду доведеться почекати. І, до речі, на трапезі будуть присутні деякі особистості
Намагаючись не втратити гідності, Герміона повільно підійшла до їжі і спокійно взяла запропоноване. Не дивлячись на те, що вона була голодна, як вовк, в присутності Северуса їла мовби через силу.
- І хто ж це буде?
- Малої всією сім’єю, подружжя Лестранж, Долохов, Макнейер, Кребб, Гойл.
- Які приємні люди!
- Ви маєте не забувати про наш маскарад. Ось, - він вийняв з шафи красиву зелену сукню. – Я хочу, щоб на прийомі ви біли в цьому.
- Слухаюсь.
- Я відправлю до вас ельфа, вона допоможе одягнутися.
- Яка турбота…
Снейп вийшов з кімнати і клацнув пальцями. Перед ним враз з’явилось маленьке створіннячко: ельф Самра.
- Піди, допоможи міс Грейнджер зібратися на обід.
Ельфійка швидесенько зникла в кімнаті. Северусу ще треба було віддати останні розпорядження щодо прийому. Він не переставав боятись, що «ця юна міс я-все-знаю» може провалити весь його геніальний план. Він навіть придумав кілька ідей, як виправити ситуацію, якщо Міона утне щось подібне. В кінці кінців, можна змінити їй пам’ять чи, в крайньому випадку, наслати Імперіус…
Герміона була в легкому шоці. Їй випало представитися нареченою Северуса Снейпа перед десятком смертежерів. Вона відклала книгу і подивилась на сукню. Вона була прекрасна, смарагдово-зелена. Аж раптом в її кімнату зайшов ельф.
- Господине, мене прислав хазяїн, щоб допомогти вам зібратися…
- М…Так-так… Як тебе звуть?
- Самра, хазяйко.
- То що, Самро, візьмемось за роботу?
- Як накажете, юно господине!

Снейп стояв внизу сходів. Герміона досі не спустилася. Повз нього пронеслася ельфійка.
- Чорт візьми, Самро, де міс Грейнджер? Ти відчинила їй двері?
- Так, сер. Вона з хвилини на хвилину спуститься.
Чоловік стояв і проклинав про себе весь світ, аж тут почув шурхіт кроків. Він різко повернувся, щоб відчитати дівчину за запізнення, але так і застиг з відкритим ротом. Міона була красунею. Не те, що в цих маглівських джинсах і футболці! Їй безперечно, личив зелений, та і сукня вигідно підкреслювала тендітну фігуру. Волосся дівчина також привела до ладу. Тепер воно були забране з однією сторони, відкриваючи білосніжну шию, і спадало на груди великими кучерями з іншої. Макіяжу було мінімум – Герміона підкреслила очі і нанесла блиск на губи.
Не зважаючи на приголомшеного Снейпа, дівчина спустилася і стала під руку з уявним нареченим. Тут чоловік прийшов до тями і сказав трохи сиплуватим голосом:
- Ви чудово виглядаєте.
- Достойна бути вашою дружиною? – Снейп лиш презирливо зіщулився і потягнув їй маленьку золоту обручку.
- Що це?
- Мерлін, Герйнджер, ви ж найкраща учениця! А обручки зазвичай і дарують нареченим!
- Я знаю, що їх зазвичай дарують, та не могли б ми обійтись без цього? Ви ж самі знаєте – це дуже могутній магічний ри…
- Ні, не могли б. – Відрізав Снейп
В двері подзвонили. Увійшли Малої і всі інші гості. Всі рукостисканням віталися з хазяїном маєтку, ледь помітно кивали Герміоні. Лише Драко Мелфой підійшов і поцілував їй руку. Поцілував? Ні, лише ледь доторкнувся вустами і скривився в гиденькій посмішці. Такій принизливій, що дівчині захотілось вирвати долонь і з усієї сили дати йому ляпас. Хлопець подивився на Міону так проникливо, ніби бачив наскрізь, але руки не відпустив. Дівчина переборола цей погляд і холодно посміхнулась у відповідь. Вона могла присягнутися, що в ту ж мить почула голос Драко: «Молодчина!» , але поглянув на нього, зрозуміла, що з його губ не злетіло ні звуку…
Це був один із найважчих вечорів в житті Герміони. Вона весь час вислуховувала нудні розмови смертежерів і люб’язно посміхалась у відповідь. Паралельно намагалась і виконувати обов’язки хазяйки дому. За столом сиділа по праву руку від Снейпа, уважно вислуховувала історії про їх особисте життя. Вона виказала себе лише одного разу, коли в ході розмови, Северус взяв її за руку. Вона ледь помітно здригнулася і зблідла, але одразу ж заспокоїлась.
І все ж, їй здалося, що Люціус Мелфой побачив цю її реакцію. Щоправда, повернув голову в його сторону, вона полегшено помітила, що він цілком заклопотаний розмовою з Долоховим.
Вечір тягнувся довго, але близько дев’ятої години вечора Міона і Снейп вже проводжали останніх гостей. Тільки-но зачинились двері, як дівчина повитягала з волосся шпильки і скинула туфлі на підборах.
- Ви втомились? – майже турботливо спитав Северус.
- Трохи.
- Вам потрібно відпочити, Самра проведе вас до кімнати. Тепер вона ваш особистий ельф.
- Не варто…
- Чому ж? Я так вирішив. Відпочивайте, завтра новий прийом.
- Невже? І часто у вам ці «прийоми»?
- Дуже.
- І я маю бути присутньою на всіх?
- Якщо ви не хворі, звичайно.
- Іншого я і не чекала.
- І були праві, чи не так?
- Ви завтра будете вдома?
- Лише після третьої.
- Залиште, будь ласка, нові книги. Ті я вже прочитала.
- Самра принесе все, що ви забажаєте.
- Дякую.
- Нема за що. Ідіть спати. Секундочку! Ви сьогодні були неперевершеною. Не чекав. На добраніч, міс Грейнджер.
- На добраніч, містер Снейп.
Герміона була зворушена. Снейп похвалив її? Снейп похвалив її! Такого ще ніколи не траплялося… Вона пішла слідом за ельфійкою, роздумуючи про те, що в цьому будинку може бути і не так погано…
Снейп зайшов до себе в спальню. Він похвалив її? Він похвалив її! Такого ніколи не було… Але все ж, вона добре трималась серед них. Навіть Мелфой це помітив. Северус в котрий раз зловив себе на думці, що згадує її появу в холі. «Гарна, чорт би її побрав!» Але тут, як завжди, в ньому прокинувся ще один голос: «Гарна, але не тобі судити!» - «А чому б і не мені?» - «Бо ти – Северус Снейп, а вона – Герміона Грейнджер» - « І що?» - « Ти їй в батьки годишся!» - «І все ж не батько…» - «Вона бруднокровка» - «Ніби тебе це колись зупиняло?!» - « Вона тебе ненавидить» - «Як відомо, від ненависті до кохання…» Але тут він відігнав ці думки і ліг спати. Всю ніч його переслідував образ Герміони і її зеленого плаття…що лежало на спинці стільця…

Прокинувшись, Міона знову знайшла на тумбочці записку з акуратно написаними ініціалами: «Г.Г.» І знов її автором був Снейп. Дівчина пішла до ванної, вийшла десь за годину. Вона була страшенно голодною. Просто страшенно Що там писав Северус? О, так! Покликати ельфа…Дзвіночок… «Рабська праця!» - пронеслося в голові у дівчини.
- Ну то й що! Не помирати ж з голоду! – сказала вона сама собі і легенько подзвонила. Перед нею одразу ж з’явилась Самра.
- Доброго ранку, пані! – тоненько сказало істотка і низько вклонилась.
Герміоні стало ніяково. Вона не звикла бути «пні» чи «господинею»
- Самра, зроби мені ласку…
- Так, все, що накажете хазяйко!
- Не називай мене «хазяйкою», добре? Мені це не подобається. Зови мене просто – Міона.
- Але, хазяйко, ой! Пробачте! Господине…
- Просто Міона.
- Мі..Міона?
- Так, саме так.
- Ні, ні! Як на простіть, не можу! – ельф закрила маленькими рученятами лице і затрясла голово. із сторони в сторону. – Ні, це неповага до хазяїв! Ні, ні ні…
- Ну добре, не переймайся! – Герміона присіла і відвела руки Самри від лиця. – Тоді називай мене «міс Міона». Це поважно для тебе?
Ельф кивнула. Вона була приголомшена таким ставленням до себе.
- Добре, а тепер, принеси мені поїсти, будь ласка. І кілька цікавих книг з бібліотеки містера Снейпа.
- Одну секундочку, гос.. себто, міс Міона!
Так ельфійка Самра і стала мало не єдиним другом дівчини в цьому домі.

* * *
Пройшло вже близько місяця з того часу, як Герміона опинилась в цьому домі Вона все так само відвідувала обіди і вечері Снейпа. Пропустила лише кілька через погане самопочуття (до речі, на цьому настоював саме Северус). Цей дім перестав бути для неї таким поганим. Тут було досить затишно, не вистачало лише жіночої руки. Самра стала дівчині подругою і помічницею. Щоправда, таке ставлення «молодої хазяйки» удостоїлася лише вона. До інших ельфів Міона ставилась як і інші чарівники: вони були хатньою прислугою. Так, вона зовсім забула про своє ставлення до «рабської праці»…Самі ж прийоми почали здаватися не такими нудними і часом дівчині навіть здавалось, що в словах тих чарівників є частина правди. Герміона намагалась відігнати цю думку, але наступного вечора вона поверталась знов. Вона увійшла в тісне коло цих людей, і була цьому рада. Краще всіх відносини склались з Нарциссою. Вона не була смертежером і ця обставина значно полегшувало спілкування для дівчини. «Вона ж не могла піти проти чоловіка! – бувало, думала Міона, намагаючись виправдатися сама перед собою. – Та і як така мила жінка може бути вбивцею? Просто вона прагне захистити сім*ю. Тільки й всього…»
Снейп кожного ранку йшов з дому і повертався ввечері, а Герміона виходила з кімнати лише під час прийомів. Це їй жахливо не подобалося, аое як вона не просила Самру відчинити двері (ельф знала закляття), нічого не допомагало:
- Хазяїн суворо заборонив мені випускати вас з кімнати. Я помру, якщо не послухаюся!
Жити було не просто, та книги рятували дівчину від нудьги. Вона ще ніколи не читала таких цікавих (а часто і небезпечних) книжок. Їй здавалось, вона прочитала вже всю бібліотеку, але Самру кожного разу посміхалася і відповідала:
- Міс, ви не прочитали і десятої частини нашої бібліотеки!
Це радувало Міону, так як вона значно розширила свої знання завдяки цій колекції.
Але вона не могла не думати про батьків і друзів. Часто згадувала Гаррі, Тонкс, Люпина… Вона сподівалась, що її шукають. Сподівалась і боялась цього. Адже лише Северусу вона завдячує життям… Звичайно, їй було б набагато легше, якби Северус дозволив писати листи. Хоча б зрідка! Хоча б матері або Гаррі… Але ні. Северус не дозволяв.
Северус… Власне, він був ще однією причиною, чого Міона не хотіла їхати звідси. Вона звикла до нього. До його високої чорної фігури, його бездонним очам, що, здавалось, бачили її наскрізь, його оксамитового голосу, яким він так часто говорив їдкі зауваження… Вона вже не боялась колишнього професора, не вважала його зрадником. І, звичайно, ні разу не забувала про роль нареченої…

Був тихий літній вечір, один з не багатьох, коли в домі Снейпа не було прийомів. Сам же хазяїн вдома досі не з’являвся. Міона сиділа в своїй кімнаті і читала чергову книжку. Точніше, лише робила вигляд, що читала: зіниці її не ворушились, погляд направлений в одну точку. Вона замислилась над тим, де ж так довго пропадає Северус. Ось уже одинадцята, а його все ще нема… Герміона починала хвилюватися. О пів на дванадцяту дівчина відправила Самру спати, а сама твердо вирішила дочекатись господаря дому. Близько першої ночі вона почула гучний ляскіт внизу, в вітальні. Міона одразу ж відкинула вбік книгу і підійшла до дверей. Різко потягнула ручку, але та, звичайно, не піддалась. «Кляті двері! – розлютившись, подумала дівчина. Але наступна думка стала для неї більш шокуючою. – А чи зайде він? Так, останнім часом він заходить кожного вечора… А що, як ні? Що, як не зайде? А може його поранено?» Переймаючись долею колишнього професора вона відійшла і сіла на ліжко. Думки її порушив скрегіт відчинених дверей. В кімнату ввалився Снейп. Так, саме, ввалився!
- Містер Сн.. – слова застрягли в горлі, коли Герміона побачила вираз обличчя чоловіка. Северус Снейп був п’яний. Це було видно безпомилково. Але його очі! В них танцювали такі вогники, яких Міона ще ніколи не бачила. Вона звикла до його холодних чорних очей, а зараз на неї дивився хтось невідомий, хтось живий, пристрасний і такий близький… Цей новий погляд дуже сподобався дівчині.
- Ви щось почали говорити, міс Грейнджер? – але голос залишався все таким же оксамитовим. Схоже, віскі на нього не вплинуло.
- Я? Ой, так…Ви…м…себто, я…
- Досить мугикати!
- Я хотіла спитати, чому ви прийшли так пізно сьогодні?
- А чому ви вирішили, що я відповім?
- Ну як?! Ви ж… Так ми…цей…
Снейп здивовано підняв брів:
- Міс Грейнджер, ви тупієте…
Цього Герміона не стерпіла:
- Знаєте що? Забирайтеся! Йдіть звідси, не хочу вас бачити!
Але чоловік лише підійшов до улюбленого крісла і сів.
- Я не піду і ви це прекрасно знаєте. До того ж, вам було цікаво, де мене носило, чи не так?
- І так зрозуміло! Пили в якомусь брудному барі разом із своїми друзями-смертежерами! Одне тільки не розумію: навіщо вам я? Спочатку ви зраджуєте нас, вбиваєте професора Дамблдора, а потім робите благодійний крок і рятуєте мене від смерті!
Лице Снейпа змінилось так швидко, що Міона замовкала.
- Пробачте, я не хотіла згадувати директора, просто…
- Мовчіть. – Голос був спокійний і твердий. Краще б він накричав на неї, вдарив, але не говорив би ось так… - Що ви, міс, розумієте в цьому?
- Я ж сказала, я не хотіла…
- Ви знаєте, що значить бути вимушеним вбити саму близьку тобі людину? Ні. Ви знаєте, як це, коли всі вважають тебе зрадником? Знов ні! Ви не бачили його очей там, на Астрономічній вежі, коли він, неозброєний, просив мене убити його… - Снейп уважно дивився в очі Міони і не давав їй відвести погляд. А вона з жахом слухала історію смерті директора словами його вбивці. – Ні, ви всього цього не знаєте, але зовсім не проти звинуватити мене у всіх гріхах. Так, я здійснив жахливу річ, але це було потрібно…йому… І більше я попрошу цю тему не піднімати в моїй присутності. Снейп відвів погляд.
Герміона ніби вперше його бачила.
- Містер Снейп…Северус! – професор знов подивився на дівчину. – Ну пробачте мені! Я не розуміла, що кажу!
Несподівано для самої себе Міона зіскочила з ліжка і впала на коліна перед кріслом, де сидів чоловік. Вона схопила його руку і притисла до щоки. А потім, не відпускаючи руки, опустила голову й розплакалась.
- Ну будь ласка!
Снейп весь напрягся від дій дівчини. В голові пронеслося, що він же може… Зараз, з нею, прямо тут, на підлозі… Але він відігнав ці думки. Герміона тихо схлипувала у нього на колінах, чоловік навіть пошкодував про сказане.
- Ну, все… Не плачте…- Вільною рукою він провів по її густому неслухняному волоссі. Вуста розтягнулися в ніжній посмішці. «Яка ж вона мила… Така беззахисна маленька дівчинка, яку конче необхідно заспокоїти…»
Через кілька хвилин Міона заспокоїлась і відхилилась від крісла.
- Пробачте, щось я розійшлась сьогодні. – Спробувала посміхнутися. – Мені соромно, що я згадала те…
- Я знаю.
- А завтра буде прийом?
- Знаєте, Міона, (я сподіваюсь ви не проти, якщо я так вас називатиму), здається мені, що вам подобаються всі ці зустрічі.
- Ні, просто…
- Ну не обманюйте! Я ж бачу вас наскрізь. І багато чого помічаю. Наприклад, де ваше завзяття в захисті прав ельфів? – Герміона почервоніла і відвела очі. – Ось бачите… Це дуже важко: жити в такому світі і не перейти на їх бік.
- Але ж ви не перейшли!
- Не перейшов. І вам не дозволю, будьте певні!
Міона це більше зашарілася:
- А я не покину вас до тих пір, поки все не скінчиться…
- Не говоріть дурниць, міс! Ви підете тоді, коли я вам скажу
Дівчина легенько повела головою із сторони в сторону.
- Вам час спати, містер Снейп…Северус.
- Так, ось і я так думаю. – Він піднявся, але не зміг ступити і кроку, так підкошувалися ноги. – Але думаю, це буде не просто…
- Лягайте тут. – Несподівано для себе вирвалось у Герміони.
- Дякую, а ви?
- Ще ж є крісло…
- А-а-а… - Снейп усміхнувся сам собі.
Дівчина допомогла йому лягти на ліжко.
- Спіть, Северусе…
Міона зайшла в ванну і перевдягнулась в нічну сорочку. Спати в кріслі виявилось неможливим: воно було надто маленьке і незручне. «Все одно ліжко велике, нічого не станеться.»- думала вона лягаючи під ковдру і картаючи себе за те, що не вдягнула більш довгу сорочку.
Северус Снейп про себе подякував небесам, що була ніч і Герміона не могла розгледіти самовдоволену посмішку у нього на обличчі: «Все-таки лягла!»

Герміона спала так добре, як ніколи. Їй снилось щось таке приємне, що вона не хотіла прокидатися. Все ще не відкриваючи очей, вона намагалась згадати, що саме… Трохи поворухнувшись, дівчина відчула, що спить не сама. Очі самі собою розплющилися і те, що зрозуміла Міона, сильно її шокувало. Лежала вона притиснувшись всім тілом до Северуса, обіймаючи його і поклавши голову на йому на груди. Рука Снейпа обіймала її за талію. Вона чула рівний стукіт його серця, відчувала спокійне дихання… Але не їх положення уві сні так здивувала Герміону. Просто в ній народилось нове відчуття. Вона не зніяковіла, а навпаки, хотіла побачити його чорні очі, відчути його поцілунок на своїх устах, і далі… Та вона відкинула ці мрії: «Мало тобі того, що наснилось тобі вночі?» (Так, вона раптом згадала свій сон, але не прагнула розкривати його нікому). Наступна думка була дещо іншого характеру: «Тільки б він ще спав… Тоді можна зробити вигляд, що нічого не сталося…» Вона повільно, не повертаючись, підняла голову, аж раптом:
- Я бачу, ви вже прокинулись! – Дівчина широко розкрила очі від переляку. – Довго спали щось!
Пересилив себе, Міона подивилась в очі чоловікові:
- Пробачте, але в кріслі було незручно, тож я подумала…все одно ліжко велике…і якщо я ляжу з краю…
- Добре лягли з краю!
Герміона зашарілася.
- А ви могли б і розбудити мене раніше! Чи принаймні не обіймати.
Снейп лише посміхнувся. Його рука досі лежала в дівчини на талії.
- Добре, будемо вважати, що нічого не сталося. Я пішла до ванної…
Міона почала повільно вставати з ліжка.
«Ну сипни її! Просто притримай руку і все!» - «Ага, а вона – коліном в пах…» (Знову в Северусі заговорило дві сутності) «Та ти подивися! Вона ж майже просить про це! В очі глянь!» - «Я обіцяв, що врятую її, а не зроблю своєю коханкою…»
Герміона, все ще не до кінця зрозумівши, чого саме вона хоче, раптом зізналась собі: «Ну ж бо! Просто притримай руку! Невже так важко… Просто не дай мені піти…Просто…Решта за мною…»
На секунду їй здалося, що зараз, саме в цей момент, +Снейп притисне її до себе…Але… Рука плавно зісковзнула з тіла дівчини і Міона, мало не розплакавшись, пішла в ванну…
Повернувшись до кімнати, вона побачила, що Северус уже пішов. Вона ще раз подивилася на ліжко. Як же приємно було спати тут з чоловіком… Але раптом погляд її впав на тумбочку і дівчина побачила, що Снейп забув свою чарівну паличку. Вона взяла її в руки, уважно оглянула. Герміона могла втекти, відкрити двері, чи хоча б зняти бар’єр з вікон! Але вона лише посміхнулась і подзвонила в дзвіночок. З’явилась Самра.
- Так, міс?
- Поклич Северуса, будь ласка!
Ельф хитро подивилась на хазяйку:
- Лише після того, як розкажете, що робив господар цілу ніч у вас в кімнаті…
Міона посварила її пальчиком, підморгнувши:
- Ти стала надто цікавою! Ми лише відпочивали. Він прийшов на підпитку і я люб’язно запропонувала йому переночувати у мене!
- Ви його кохаєте?
- Ні, Самра… Хоча…часом я віддала б усе лише для того, щоб він залишався тут кожної ночі…А часом хочу його вбити! Тільки не кажи йому про це!
Ельф востаннє подивилась на дівчину:
- Тепер я знаю два секрети: від юної господині і містера Снейпа!
І, не встигла Міона спитати, що за секрет, Самра з ледь чутним звуком щезла.

* * *

- Кликали мене? Навіщо? Поспати захотілось? – знов цей сарказм!
- Дуже смішно. Ні! Хотіла сказати, що ви забули тут дещо. Ось. – вона протягнула йому паличку.
Снейп закляк на місці. Взяв паличку, уважно роздивився.
- Та не бійтесь, нічого я з нею не робила! – та Северус все ще оглядав річ. – Та перевірте через Пріор Інкантатем та і все!
- Я й так бачу, що ви її не використовували… Чому?
- Що, чому?
- Чому ви не втекли? Адже була така можливість…
- Я, здається, ще вчора пообіцяла, що не залишу вас…
- «Поки смерть не розлучить вас!» Як глупо, Грейнджер! Мінус десять балів Грифіндору…
- Кажіть що хочете. І ще одне… поки ви не пішли. Можна мені написати листа додому? Або Гаррі? Прошу вас!
Снейп здивовано підняв брів:
- Ви дійсно думали, я дозволю?
- Але ж мене шукають! І коли знайдуть вам буде непереливки!
- То ви за мене хвилюєтесь? Не бійтеся, ніхто вас не шукає.
- Ще й як шукають!
- Ну добре, пишіть. Але спочатку Поттеру. Не лякайте батьків раніше, ніж потрібно!

Лист видався на подив короткий. Северус приніс найшвидшу сову і Міона відправила записку. Пройшло вже чотири дні, а відповіді все не було… І ось, на ранок п’ятого дня сова нарешті повернулася. Снейп як раз сидів у Герміони в кімнаті (тепер він проводив тут набагато більше часу…) і вислуховував її доповідь щодо Багатозільної настойки. (Ніби то кіготь дракона продовжить її дію ще на декілька годин.) Северусу не потрібно було навіть читати листа, щоб зрозуміти, про що в ньому йшлося: все було видно на лиці у дівчини.
- І що пише наш дорогоцінний Обранець?
- Вони мене не шукають. Навіть не збираються! Знають, що я в безпеці і це головне. Батьки думають, що я на Кіпрі, тому й не відписую…
- Я вас попереджав!
- Звідки ви знали?
- А звідки вони знають, що ви в безпеці?
- То ви досі допомагаєте Ордену?
Снейп лише презирливо скривився:
- Я допомагаю вам. Мені і цього вистачає…

* * *

- Міона, вам лист. Його щойно приніс ельф.
- Як? Від кого? Я ж не писала…
- Я не знаю від кого воно! Чужої пошти не читаю! Хоча неважко здогадатись хоча б по почерку…
Геміона глянула на підпис: «Ох, ні…Рон…»
- І що пише цей Візлі?
- Що збирається шукати мене…
- Дурень!
- Ну чому ж? Дуже люб’язно з його боку…
- Ну то й сидіть зі своїм «люб’язно» самі! Ввечері не чекайте!
Грюкнув дверима, він вийшов з кімнати.
- Що з ним? – спитала дівчина у Самри, яка тільки-но зайшла.
- Хм… Хазяїн нервує…
- Чому? Ти щось знаєш?
- Можливо… Але це тайна хазяїна!
Міона закусила губу. Якщо це його секрет, ельф нізащо його не видасть… Шкода!
Кілька днів потому Герміоні так набридло сидіти в цій маленькій кімнаті, що вона наважилась попросити у Снейпа дозвіл виходити і блукати по будинку.
Був день, яскраво світило сонце і Северус прийшов додому сам. Кращого моменту не обрати. І ось, коли він закінчив свою розповідь про те, що Гаррі й досі не знищив горокракс, хоча він, Снейп, детально йому все пояснив, дівчина несподівано різко сказала:
- Северус, я хочу вийти звідси!
Чоловік зблід. Очі його звузились.
- Ідіть.
- Відчиніть двері, будь ласка.
- Прошу! – він злегка махнув паличкою. – Але якщо десь на півдорозі до вашого коханого Візлі ви зустрінете Темного Лорда, не звинувачуйте в цьому мене!
- Чого ви вирішили, що я іду назовсім?
- Ви тільки що!
- Я сказала, що хочу виходити з цієї кімнати, тільки й всього!
Голос Северуса став таким холодним, що Міоні стало страшно. Це був зовсім не той чоловік, котрого вона…
- Я ж кажу: ідіть на всі чотири сторони!
- І піду! Зараз, тільки речі зберу… Чорт! Тут же немає нічого мого! Піду так!
Вони продовжували сваритися до самих парадних дверей. На звуки їхніх голосів збіглись усі ельфи, що були в будинку. Герміона кожну фразу викрикувала все голосніше і голосніше, а тон Снейпа ставав все холоднішим і отрутнішим. Він розкрив важкі дубові двері і став на порозі:
- Забирайтесь!
Міона зупинилась напроти чоловіка.
- Не хвилюйтесь, вже іду!
- Геть!
- Зараз…
Вона стояла занадто близько… Снейп бачив кожну її вію, що так красиво відтіняли карі очі… Міона навіть відчувала його запах. Він здався їй на диво знайомим: свіжоскошена трава, пергамент і якісь трави… м’ята і меліса… Десь вона вже відчувала його, але не могла згадати де… Вона дивилась на нього… В його чорні очі… Надто близько! А як же хотілося притиснутись до нього, поцілувати… Северус дивився на дівчину і не міг відірватися. Його тримала ця невинна краса дикої кішки… О, як він хотів провести рукою по її волоссю, обійняти, відчути смак її вуст… Він мало не піддався спокусі, та в останній момент взяв себе в руки, розвернувся і швидко пішов в свій кабінет. Слідом за ним полетіла чергова вазочка і розбилась об щойно зачинені двері.

- Ну що ж ви так, міс Міона… Заспокойтесь, не варто воно таких сліз!
- Він боягуз! Самро, він боягуз! Він боїться неминучого!
- Не треба так казати, хазяїн знає, що робить!
Герміона плакала у подушку. Нарешті вона зрозуміла, що з нею коїться: вона закохалась. Точніше, відкрила для себе, що кохає, адже любов ця народилась уже давно… Дівчина згадала, де відчувала той аромат… Іще на шостому курсі, коли Слизоріг розказував про Амортензію. Тоді вона була дуже здивована, адже не могла відгадати, чий то був запах. Трава, пергамент і меліса з м’ятою… Северус. Її Северус! Тепер вона розуміла, чому погодилась на цю виставу з заручинами, чому жила в його будинку і чому їй було так добре спати в ту ніч…
- Нічого він не знає, твій хазяїн! Він – сухе, жорстоке створіння, він не має почуттів, не вміє кохати!
- Ой, не праві ви, міс Міоно. Він кохає набагато сильніше… - прошепотіла ельф і вийшла з кімнати. Герміона заплакала ще дужче…
Снейп стояв, притулившись до дверей і зануривши тонкі довгі пальці у волосся. О боги! Він ледве не поцілував її! Ні, ще кілька таких «випадковостей» і він вже не зможе отак піти… Так, можливо, вона була не проти. Цього разу! А що потім? Скоріш за все, пожалкувала б. Не витримає вона його характер, не зможе! Або він зламає їй життя, або вона його вб’є. Ні, краще вже кохати її на відстані. Кохати? Мерлін, що він таке каже? Снейп і – кохати? Смішно!
Та кого він намагається надурити?! Так, кохати! Так, він кохає цю маленьку грифіндорку, цю бруднокровку, котра в доньки йому годиться. Кохає, палко, всім серцем, сильніше за все на світі, сильніше за життя… Але… Він не впевнений у почуттях. Ні, не в своїх (він себе знає пречудово) в її… Що це для неї? Любов? Ні… Звичка… Можливо… Вдячність? Скоріш за все… Він сів у крісло. «Ні, треба тримати себе в руках!»

* * *

Герміона дивилась на себе у дзеркало. Виглядала пречудово. Волосся зібране в цікаву зачіску, повите стрічками і прикрашене кількома бусинами. Красива сукня кольору «морської хвилі» вигідно підкреслює груди і відкриває зору рівно стільки, щоб не було видно нічого зайвого, але і заставляло фантазію скажено працювати. Верхні ґудзики кокетливо розстібнуті, юбка доходить до колін. Зроблена із шифону, через неї ледь вгадуються обриси її ніжок. Високі підбори, туфлі під колір сукні. Підфарбовані вії пишніші, ніж звичайно, вуста рожеві, на щоках природний рум’янець. Лише очі червоні від сліз, але це не проблема: кілька крапель настоянки, що її принесла Самра і все буде ідеально. Міона посміхнулась. Усмішка вийшла холодною і нещирою. «Ось і добре!»
- Самро, прийом почався?
- Так і хазяїн дуже сильно злий, через те, що вас досі нема.
- Уже іду!
Дівчина привела в порядок очі, розкрила двері (добре, що їх перестали зачинять) і повільно підійшла до сходів. Снейп стояв спиною до неї і розмовляв з гостями.
- Мерлін! Невже це міс Міона? – скрикнув Люціус Мелфой. Герміона почала спускатись. Северус не обертався. Долохов проводжав її голодним поглядом, Драко швидко переводив погляд з дівчини на Снейпа і назад. Беатриса розчаровано хитала головою, помітивши, як її чоловік, Рабастан, дивиться на Міону, а Нарциса підтримала чоловіка:
- Люба, ви виглядаєте просто чарівно! Цей колір надзвичайно гарно вам підходить!
- Дякую, Циссі! – Герміона помітила, що Северус, подивившись на неї, несмішливо вигнув брів. Зашарілась. Ну чому вона почувалась якоюсь першокурсницею поряд із ним!?
Цього вечора всі гості просто не відходили від дівчини. Але якраз перед тим, як ельф сповістив про вечерю, Люціус попросив її вийти прогулятися.
- Ви не проти, Северусе, якщо я викраду вашу красуню на кілька хвилин?
Снейп хотів було сказати «проти», але передумав, побачивши вираз лиця Міони.
- Беріть, звичайно!
Мелфой відвів Герміону в сторону, ніби роздивляючись картини, і зашепотів, щоб чула лише вона:
- Я знаю, що и затіяли зі Снейпом!
- І що ж? – дівчина намагалась говорити якомога впевненіше.
- Ніякі ви не наречені. Він намагається врятувати вас, а натомість загине сам! Варто мені розповісти Темному Лордові про ваші плани і він знищить і його і вас!
- Це не…ви брешете!
- Тоді чому ви так хвилюєтесь?
Раптом, схожий на спасіння, пролунав голос Снейпа:
- Всі до столу!

Ні про яку їжу Герміона і думати не могла. Решту вечора вона намагалась провести подалі від Люціуса. Але перед тим, як піти він все ж знайшов момент прошепотіти їй:
- Пам*ятайте, я все знаю!
І пішов разом з сім*єю….
Зараз Міона, розгублена, ходила туду-сюди по кімнаті. Скинула туфлі, вийняля половину шпильок… Ні, це було сильніше за неї… Вона боялась. Боялась цього чоловіка, Люціуса Мелфоя, і єдиний, то міг її захистити був…
- Северус…
Вона одягнула зручні капці і збігла вниз в хол. Снейп скоріш за все, в кабінеті… Постукала.
- Так?
- Северусе!
- Міс Міона? Щось сталось?
- Так, сталось! Мелфой знає! Мелфой все знає! – вона стояла коло дверей і думала лише про те, чого ж він її не обійме…
- А тепер чітко поясніть, що ж все-таки сталося?
Герміона розповіла йому про розмову з Люціусом.
- То й що? Нічого він не зробить…
- Северусе, я боюся! За нас, за тебе!
Сама не розуміючи навіщо, вона підійшла і перша його обійняля.
Краще б він відпихнув її. Але ні… Просто ніякої реакції. Ніяких дій. І це було жахливо. «Байдужий…»
Снейп стояв, як у воду опущений. Навіть при великому бажанні він не зміг би зараз хоч якось зреагувати. Але тільки-но в нього ворухнулась рука, як Герміона відштовхнула його і втікла.
«І що це було? –спитав він сам себе. Відповідь прийшла миттєво, - Кохає вона тебе…» А він так з нею повівся… Ні, треба піти і все пояснити.
Піднявшись, Северус почув сердитий голос Міони з-за дверей:
- Не хочу нікого бачити!
Але чоловік все одно зайшов.
- Нам треба поговорити.
Дівчина стояла біля дзеркала в своїй чарівній сукні і пухнастих капцях. Волосся трималось лише завдяки кільком заколкам, що ще лишилися.
- Нам нема про що розмовляти! – знов цей тон. – І, взагалі, як ви посміли зайти до мене в кімнату без мого дозволу? – він підійшов ближче. – Я завжди знала, що ви негідник, але докотитись до такого, щоб… - Далі він не слухав. Навіщо? Адже набагато приємніше було дивитись на її молоде личко, іще таке юне, але вже таке розумне; її червоні вуста, що зараз говорили якість звинувачення. Снейп всміхнувся, обхопив дівчину за талію і притягнув до себе. Міона вперлась маленькими кулачками йому в груди.
- Все сказала?
- Іще й не починала. Відпустіть мене! – Але Северус тільки посміхнувся іще ширше і вільною рукою витягнув решту шпильок з зачіски. Волосся дівчини впало їй на плечі. Він занурив у нього пальці і поцілував дівчину. Дивно, але Герміона не була проти. Навіть навпаки: одразу ж обійняла його, палко відповіла на поцілунок.
- Ну нарешті… - в перерві між поцілунками сказала вона коханому.Вона повільно розтібнула його плащ, він упав до долу з м*яким шурхотом. Герміона провела по плечам Снейпа, що їх приховувала біла шовкова сорочка… Але раптом чоловік взяв її за зап*ястки і на півкроку відійшов назад.
- Міона… Подумай, чи треба тобі це?...
Дівчина лиш блиснула очима, наче кішка:
- Не варто боятися того, що неминуче…
- Ні, ти не розумієш… - Він відійшов ще на кілька кроків і відвернувся, намагаючись втамувати скажений стукіт серця. – Іще кілька хвилин, і я вже не зможу зупинитися!
Герміона підійшла і з-за спини прошепотіла на вухо Снейпу:
- А невже ти думаєш, я дозволю тобі зупинятися?

За вікнами сходило сонце. Міона все ніяк не могла прибрати задоволену усмішку зі свого лиця. Та й навіщо? Адже вона щаслива… Як ніколи… Так, вона щаслива тому що лежить на плечі у цього немолодого і сварливого чоловіка; тому, що він ніжно перебирає її неслухняне волосся; тому, що нарешті знайшла те, що чого їй так не вистачало весь цей час… Вона, звичайно, могла б знайти прихильника більш молодого та красивого, але навіщо? Хіба хтось інший міг зрівнятися з ним? Вона провела рукою по його щоці.
- Я кохаю тебе… - ледь чутно сказала дівчина.
- Я знаю, люба, я знаю…
- А ти?
- А що я?
- Ти кохаєш…?
- Ні. – Міона думала, що зараз розірветься її серце. – Те, що я відчуваю важко назвати коханням.
- А що тоді…? – Снейп пожав плечима – О, Мерлін….
-Знаєш, «кохання» - надто слабке слово… Та і які тут слова?! – він узяв її руку, поцілував і притис до серця. – Все тут… Розумієш?
Герміоні стало легше дихати. Звичайно, вона розуміла. Це було навіть краще, ніж просто «люблю». Дівчина притиснулась ще ближче.
- І давно? Зрозумів, що відчуваєш це?
- Зрозумів? Мабуть, коли вперше побачив тебе в цьому домі. Одразу захотів, щоб ти залишалась тут все життя… А почуття…Мабуть, воно народилось ще в кінці твого п*ятого курсу. Коли я побачив тебе напівмертву в Міністерстві… Думав, що вб*ю До лохова на місці…
- Ого… А я зрозуміла тієї ночі,коли ти ночував тут. Але покохала набагато раніше… Зрозуміла це, бо нарешті впізнала той запах, що відчувала від Амортензії. Це був шостий курс… - У Герміони злипались очі.
- Тобі треба поспати.
- А ти?
- Полежу ще з годину, а потім піду…на завдання.
- М-м-м-м… - Міона вже майже спала. –Доброї ночі…
- Солодких снів…

* * *

Прокинувшись, Герміона зрозуміла, що спала сама. Але цце ніскілечки її не заділо, адже Северус попередив її. Дівчина спустилась в кухню. Домашні ельфи швиденько накрили на стіл і зникли. Залишилась лише Самра.
- Як у вас справи, міс Міоно?
- Все добре. Слухай, Самро, а ти бачила сьогодні хазяїна?
- Так, звичайно. Він перехопив трохи перед виходом і пішов собі.
- А… А він нічого не говорив?
- Ні, міс. – Герміона трохи засмутилась. – Але він виглядав щасливим. І очі його світились. Прямо як у вас!
Міона зашарілась.
- Хазяйко, - прошепотіла ельфійка. – Розкажіть, що сталось вчора вночі… Ви порозумілися?
- Так, Самро. Ми порозумілися.
- Він сказав вам? Що кохає вас? Розкрив свій секрет?
- Так, сказав. І я відповіла тим же. А звідки знаєш? То це і був той секрет, що ти не хотіла мені розповідати?
- Так, він. Але я б розповіла, ви ж не питали…
- Як…що? – дівчина згадала ту розмову. Вона й дійсно не питала… - Ну добре. Я в бібліотеці. Скажеш, коли прийде містер Снейп.
- Добре, міс.
Але ні про які книжки Герміона цього дня думати не могла. Їй траплялись все цікавіші і цікавіші фоліанти, та дівчині згадувались події минулої ночі. Врешті-решт вона покинула це марне заняття і пішла в свою кімнату перевдягтись. Скоро мав прийти Северус і Міона хотіла зустріти його якомога красивішою. Перемірявши мало не весь гардероб, вона зупинилась на ніжно-червоному костюмі: спідничці і блузочці. Залишилось дочекатись хазяїна…

Снейп цього дня прагнув прийти додому якомога раніше. Ніколи ще такого з ним не траплялося. Яке ж це щастя – бути зарученим! Явився коло будинку він рівно о четвертій. Герміона чекала на порозі. Вона була така красива, така ніжна…
- Привіт! – прошепотіла дівчина, обіймаючи чоловіка. – Чому ти один? Я думала ще хтось прийде.
- Прийдуть. Пізніше.
- Мелфой?
- І він також. – Герміона зіщулила очі – Не бійся. Він нічого не зробить.
- А я вже й не боюсь. Ми ж тепер дійсно говоримо правду!

* * *

Близько години вони присвятили однин одному. Герміона вперше в житті була такою щасливою. І не хотіла думати про всі негаразди, що чекають їх після вирішальної битви, про всі нещастя, що чекають на цей молодий союз… Вона жила теперішнім днем і вважала, що нічого гіршого вже не станеться…
Раптом до них підійшов ельф дворецький і сказав, що прийшли гості. Цей прийом був на диво веселим для Герміони. Переважно через те, що Северус постійно шепотів їй на вухо якість історії про присутніх, розкривав правдиву сутність їх «подвигів». Відривався лише кілька разів, для того, щоб батагозначно поглянути на Драко.
- Він говорить, що ми вперше схожі на наречених.
- А як? Ви ж не розмовляли!
Снейп всміхнувся.
- Виманологія – дуже корисна наука…
- Тоді скажи йому, що…
- Скажи сама! Дивися йому в очі і щосили намагайся налагодити зв’язок. Почуєш голос, не лякайся.
Герміона уважно подивилась на Драко. Поки що нічого не відчувала. Ніяких там зв’язків чи голосів. Лише бачила його сірі, холодні очі. Аж раптом в голові прозвучав його голос: «Привіт!» Так голосно, так ясно, що дівчина аж здригнулась. Мелфой розсміявся, але зробив вид, ніби закашлявся. Люціус осудливо поглянув на нього.
- Драко? – так само беззвучно запитала Герміона.
- Ну не Мерлін же! Я говорив Северусу, скажу і тобі: ви сьогодні як ніколи добре граєте.
- А ми не граємо…
- Що? – останні слова були адресовані Снейпу.
У відповідь він лиш ніжно поцілував дівчині руку.
- Ну ви і даєте! Від тебе, Грейнджер, я такого не чекав…
До кінця вечора вони так і продовжували «розмовляти» втрьох. Коли прийом, нарешті, скінчився, Люціус Мелфой таки знайшов спосіб поговорити з Герміоною.
- Міс Грейнджер, ви пам’ятаєте нашу розмову?
- Так, пане, і досі вважаю її брехливою і безпідставною.
- Та невже? Може ви зі Снейпом ще й кохаєте один одного?
- А як же!
Чоловік зіщулився. Аж тут підійшов Северус і забрав дівчину з цього товариства. А коли він ще й поцілував Герміону на очах у всіх, Мелфой просто позеленів від злості. Драко гидливо скривився і відвернувся. Не те, щоб він так вже погано ставився до цієї дівчини. Вона була для нього неначе сестра. Сам не міг пояснити цього відчуття, адже в школі зневажав її. Та ніколи не ненавидів як Візлі чи Поттера. Розумна, цікава людина, що потрапила не в ту компанію. А коли вона з’явилась у будинку Снейпа, то він взагалі почав відчувати братерську симпатію, адже у них була спільна проблема і мета… До того ж, вона найкраща пара для Северуса. Вони ідеально підходять один одному.
Герміона просто не могла уявити, що могло бути краще. Вона кохає, її кохають… Вона живе у домі свого майбутнього чоловіка, вони поберуться одразу після останньої битви. А може і раніше, бо ніхто не знає, коли ця битва настане. Гаррі все ще не знайшов усіх горокраксів і у них в запасі було ще стільки днів, коли можна не думати про наслідки, не переживати за життя, а просто насолоджуватись. Просто любити і отримувати задоволення, бачити коханого поряд у місячному сяйві, відчувати приємну важкість руки на своїй талії… Коротше, Герміона кохала, і як будь-яка інша закохана, була сліпа. Не хотіла бачити і визвати багатьох речей… Не хотіла думати, що буде потім, чи багато часу їм залишилось провести отак разом? Вона була щаслива і не хотіла зважати на такі далекі і неприємні речі…

З тих подій пройшло вже близько двох місяців. Двох місяців щастя, любові і радості… Аж раптом, пізно ввечері, в кімнату Герміони увірвався Северус і швидко почав щось пояснювати, тягти її кудись на двір. Дівчина зрозуміла: почалась вирішальна битва. Поки вони бігли кудись, вона намагалась згадати, коли ж Гаррі встиг знищити усі горокракси, підготуватись до війни… Щось про це Снейп говорив, але що?…
Вони явились на місце бою. Це була якась темна галявина в лісі… Всюди літали спалахи від заклять, чулись чиїсь крики, загальний переполох… Снейп побіг кудись у бій… Хтось з силою струснув Герміону за плечі. Вона подивилась на цю людину. То був Драко. Він щось крикнув їй і побіг далі. Але нарешті погляд дівчини прояснився і вона побачила всі масштаби трагедії. Зелений промінь летів їй у серце. Відклонилась. Послала прокляття у відповідь. Хтось скрикнув, впав. І знов з початку. Кров, стогін і смерть заполонили сьогодні ліс. У Герміони не було часу навіть подивитись, хто падає у неї біля ніг: смертежер чи член Ордену. Вона цілком була зайнята ворогами. Билась, як кішка, як левиця, що захищає своїх левенят… Гамір, закляття, спалахи…

* * *

Герміона присіла посеред галявини. Вона плакала. Здригалась всім тілом, обхопила себе за коліна і ридала, вдивляючись в лице того, хто лежав перед нею. Чорне волосся, бліде обличчя… Дівчина не могла заспокоїтись. « Він… помер… кінець…» - раз у раз шепотіла вона. Аж раптом чиїсь сильні руки підхопили її і поставили на ноги. Через сльози Герміона просто не могла пізнати цю людину. Судячи з темного обрису, це був чоловік. Він пригорнув її до себе. М’ята і меліса… Це був Снейп…
- Северус, він помер… - схлипувала вона. – Гаррі більше нема…
- Так люба, я знаю.
- А Волдеморт?
- Поттер забрав його з собою…
- Це…це кінець? – нарешті вона побачила його чорні очі.
- Не знаю…
Все замовкло… Та несподівано тишу порушив голосник зойк:
- Відійди від неї! – з-за дерев вийшов Рон Візлі.
- Роне, опусти паличку, я все поясню… - почала дівчина.
- Він тобі нічого не заподіяв? Іди до мене, я тебе захищу.
- Візлі, не будьте дурнем! – Втрутився Снейп.
Рудоволосий хлопець здивовано помітив, що Герміона… обіймала колишнього професора?
- Це закляття – прошепотів він сам собі. - Вона кохає мене, я знаю…
- Роне! – вже благала дівчина.
Вона відчула як рука Северуса зісковзнула в кишеню за паличкою. Але, на превеликий жаль, це побачив і хлопець…
Наступні події розвивались дуже швидко:
- Круціо! – скрикнув Рон. Герміона подалася вперед, щоб прикрити коханого, а він, замість того, щоб захиститись самому направив на неї паличку і її відштовхнуло назад. До того ж вона не могла поворухнутись. «Вогнеморозко…» - з жахом подумала дівчина. Паличка Северуса вилетіла з його рук і приземлилась метрах в чотирьох від нього. Після дії закляття він підвів голову і промовив:
- Знаєш що, Візлі? Ти просто плекаєш марні надії. Герміона ніколи тебе не кохала… А от зі мною вона заручена…
- Ні! Ти брешеш!
- Хіба Поттер тобі не сказав? Він чудово знав про нас…
- Замовкни! – Рон відвернувся від розпачу.
- Або що? Ти не прийдеш на наше весілля?
Це вже було занадто. Одним швидким рухом хлопець направив паличку у серця і прошипів:
- Авада Кедавра!
Промінь зеленого світла… Невеличкий спалах… І крик дівчини…
- Ні!!! – але вона знала, якщо закляття-тілозв*яз не діє, людина мертва…
- Ні, ні, ні, ні… - Герміона підповзла до коханого і з жахом подивилась в його чорні очі, що дивились кудись крізь неї. Вона востаннє нахилилась і поцілувала все ще теплі вуста… А потім кинулась Северусу на груди і ще більше заридала.
- Герміоно, люба, підемо додому – нерішуче почав Рон.
- Ти вбив його!
- Я звільнив світ від зрадника.
- Ти найбільший дурень у світі! Він був вашим рятівником! – крізь сльози кричала дівчина.
- Він прокляв тебе?
- Я кохаю його! – і знов вона припала до мертвого Снейпа.
Візлі не міг зрозуміти, що сказала його подруга… Вона кохає… Ні… А він убив Северуса Снейпа… Потрібно було терміново щось робити… Він не міг відпустити кохання свого життя… Направив на неї паличку і прошепотів:
- Облівіейт…

Герміона скрикнула і прокинулась. Вона згадала… Нарешті вона все згадала… Сіла на ліжку. Подивилась на право і побачила… Рона, що мирно собі спав на спині. Дівчина зіскочила з ліжка, заплуталась в простирадлі, мало не впала, але дібралась до дальнього кутка кімнати і опустилась на підлогу. Очі самі собою заповнились сльозами… Тепер вона зрозуміла все… І чому була так проти мати дітей, і чому тоді, півтора роки назад, у день свого весілля, так не хотіла казати «так», чому довго плакала у білій весільній сукні, чому не взяла прізвище чоловіка… Мерліне, що ж він з нею зробив? Він просто стер її пам’ять і вживив туди нові спогади… Аж раптом сьогодні все стало на свої місця…
- Северус… - прошепотіла Герміона і ще сильніше заридала.
Так вона провела майже всю ніч. До тих пір, поки в очах більше не стало сліз, а тіло було настільки виснажене, що відмовлялось хоч якось реагувати на думки…

* * *

Худенька дівчина у просторому чорному плащі зупинилась, щоб випити води. Вона йшла уже довго, але навіть не відчувала втоми. На стежку опустились сутінки, але Герміона і не думала зупинятись.
- Ще трохи… За цим селищем… - бубоніла вона собі під ніс.
Вона шукала його могилу. Шукала те місце, де знайшов спокій Северус Снейп – її єдине справжнє кохання.
«Цікаво, - іноді думала вона. – Чи зрозуміли аврори, що це я винна в смерті Рональда Візлі – мого чоловіка? Мабуть, ні. Хіба могла Герміона Грейнджер, найкраща учениця і героїня Останньої битви убити свого «коханого»… Певно, вони шукають мене…»
Обійшовши маленьке селище, вона побачила високий старовинний зАмок: маєток Снейпа. Дівчина одразу ж пізнала його, хоча зовні бачила лише кілька разів… А ось і сімейне кладовище… Майже всі могили старі і занедбані…усі, крім однієї. Герміона підійшла ближче. Там був великий пам’ятник з чорного каменю – Темний Янгол простягає руки до неба. А трохи нижче викарбовано: «Северус Тобіас Снейп. 1960-1999». Вона провела рукою по вирізьбленим словам. Сіла на землю, обпершись спиною об холодний камінь. Плакати вона уже не вміла. В ту ніч, коли вона стала убивцею, були втрачені її останні сльози. Тепер же вона просто сиділа з закритими очима. Тихо і спокійно… Аж раптом:
- Герміона?
Вона всміхнулась, але очей не відкрила. Таке приємне марення – чути його голос.
- Герміона! – більш твердо сказав він. Дівчина розплющила оченята. Перед нею і справді стояв Северус. Все такий же високомірний і блідий, з такими ж глибокими чорними очима. Вона швидко підхопилась і кинулася у обійми коханого.
- Милий, як же… тепер все буде добре… ти живий…
- Ні, Герміона. Я не живий.
Дівчина уважно подивилась на нього.
- Це не смішно. Я ж обіймаю тебе, ти не привид! Я відчуваю тепло твого тіла, тож ти не мрець і не інферій…
- Я мертвий. І ти, моя люба, теж мертва.
Дівчина різко обернулась і побачила…себе… Вона все ще продовжувала сидіти на землі з заплющеними очима, та груди її не здимались від подиху і рум’янець поступово зникав з її щік.
- Ой ні…
- Так, Герміоно, так воно і є. Але в тебе є вибір: ти можеш піти зі мною. Чи повернутись до життя. Власне, зради цього мене і прислали…
- Прислали? Хто? Є життя після смерті?
- Я не можу тобі сказати. Ти маєш сама все побачити. Якщо, звісно, захочеш… І ще… я приніс тобі дещо. Знаю, що неможна, але… ось. – він простягнув маленьку золоту обручку.
- Наша обручка… Де ти її взяв? Я скільки шукала – не знайшла… - Вона взяла подарунок і уважно його оглянула. – Але тепер вона мені не потрібна. Тепер ми вже точно ніколи не розлучимось.
- То це і є твій вибір?
- Авжеж. Але ця річ потрібна їй – Герміона кивнула в сторону свого тіла. Підійшла і одягла обручку на палець.

Для всієї магічної спільноти той день став похмурим. Аврори знайшли одразу двох померлих героїв Останньої битви – подружжя Візлі. Турбував всіх і той факт, що тіла їх знайшли в різних місцях. Ніхто не міг зрозуміти, чого ж померла Герміона Грейнджер. Цілителі Святого Мунга прийшли до невтішних висновків: дівчина в момент смерті була цілком здорова… То не була Авада Кедавра чи якесь інше закляття, то не була отрута, вона просто померла…
Лише жителі маленького селища, які вже не спали в ту ранню годину, присягались, що бачили двох людей, чоловіка і дівчину, схожу за описом на місіс Грейнджер. На питання аврорів «куди ж пішли ті двоє?» усі давали однакову відповідь:
- До сходу сонця.

*Дати народження/смерті Снейпа взяті з розрахунку: в ОФ йому близько 36, приблизний рік народження – 1960, рік смерті + 3 роки = 1999 рік, що також є роком Останньої битви. Ще взятий тому, що 999 можна виразити як 666 – число диявола.

КІНЕЦЬ

Мне очень понравился, это первый фик который я прочитала на украинском
(хоть родной язык вспомнила )
Давно искала украинский снейджер))) наконец нашла)))) я не разочарована.
Приятный сюжет и легкий стиль изложения, получила удовольствие от прочтения
Даже не смотря на смерть в конце, у мне не сложилось впечатление плохого окончания...